27 травня, 8.00 - лінійка присвячена закінченню навчального року. Тільки для одинадцятикласників - це початок важкого останнього дня в школі. Попереду їх чекав лабіринт і прощальний концерт. Ця традиція існує вже багато років і, з погляду випускників, немає нічого кращого за неї. Ще раз пройтися від початкової до старшої школи, побавитися з малечею і поглянути на себе з боку, що може бути цікавішого. А от прощання з вчителями і працівниками школи ніколи і нікого не залишали байдужими. Сльози на очах виступали, навіть у найстійкіших. Саме так сталося і цього разу. Випускники зустрілися з усіма на вокзалі дитинства. Станція за станцією вони віддалялися від своїх вчителів, батьків, однокласників. Вони дорослішали з новим кадром, розумнішали з кожним сказаним словом, розуміли, що це - все. Потяг "Дитинства" - їде лише в один бік, зворотнього шляху у нього немає. Особливою стала станція "Спасибі, дорогі учителі!" Кожен педагог, який протягом 11 років навчав сьогоднішніх випускників, пройшов по червоній доріжці "Алеї слави". Всім їм аплодували учні і вдячні батьки. Але найзворушливішою була станція, присвячена класним керівникам. Кожен клас підготував для свого вчителя найкращі слова вдячності і подарував музичний подарунок. Так, учні 11-А класу, для Валентини Миколаївни, вчителя української мови та літератури, написали вірша, в якому відобразився життєвий шлях та вчительська доля педагога. Прекрасна пісня з глибоким смислом запала в душі кожному з присутніх. Не менш яскравим був виступ учнів 11-Б класу. Вони досить вдало підібрали слова вдячності для класного керівника - Ірини Євгеніївни, а також пісню, в якій розкрилися не лише таланти вчителя, а й до того не відкриті таланти її учнів. Супроводжувала цей виступ презентація шкільного життя 11-Б класу. У Ілони Володимирівни 11-О клас - перший випуск. І, звичайно, діти хотіли, щоб пам'ять про них залишилася назавжди, а тому в дарунок своєму вчителю вони зняли фільм під назвою "Самый КЛАССный фильм". Хоча зйомки велися з жовтня 2010 року, останню версію фільму виконавці головних ролей побачили лише на самому концерті. І де тут було вже співати! Сльози рікою котилися по щоках не лише дівчат, а й хлопців, хоча звісно ті їх вдало маскували. Та все ж таки улюблену пісню свого класного керівника вони виконали, а потім обнялися і поплакали разом. І тут, як грім серед ясного неба, роздався гудок потягу. Останні хвилини прощання... Сльози... Мрії про майбутнє... Все перемішалося в головах дітей, батьків, вчителів... Але все має свій кінець, і цей прощальний концерт також. Чекайте нас, ми ще повернемося, співали випускники 2011 року. Тож, будемо з нетерпінням чекатина зустріч з Вами наші любі 11-А, 11-Б та 11-О класи.
Ця традиція існує вже багато років і, з погляду випускників, немає нічого кращого за неї. Ще раз пройтися від початкової до старшої школи, побавитися з малечею і поглянути на себе з боку, що може бути цікавішого. А от прощання з вчителями і працівниками школи ніколи і нікого не залишали байдужими. Сльози на очах виступали, навіть у найстійкіших.
Так, учні 11-А класу, для Валентини Миколаївни, вчителя української мови та літератури, написали вірша, в якому відобразився життєвий шлях та вчительська доля педагога. Прекрасна пісня з глибоким смислом запала в душі кожному з присутніх.
останню версію фільму виконавці головних ролей побачили лише на самому концерті. І де тут було вже співати! Сльози рікою котилися по щоках не лише дівчат, а й хлопців, хоча звісно ті їх вдало маскували. Та все ж таки улюблену пісню свого класного керівника вони виконали, а потім обнялися і поплакали разом. 